Твір «Заповіт»

Цьому твору судилося стати одним з найпопулярніших поем на Україні.

За композиційною організацією цей твір є монологом, зверненням до майбутніх поколінь. Він складається з 6 строф, поєднану попарно. Так утворюється ніби піраміда, де кожний рядок наповнений певним ідейним змістом. Кожна ідея-строфа має свою інтонаційно-ритмічну специфіку, але все це разом об'єднане в гармонію наказу.

Перші рядки прості й буденні, далі картина розширюється наказ про поховання в степу, на Україні. Про свою любов до ці землі поет також говорить просто, трьома епітетами: лани широко полі, Дніпро ревучий, Україна мила - усе це хочеться бачити. У двох наступних строфах непокоїть поета доля народу. Прямі відверто пише він свій заклик до дій: поховайте, поставайте порвіте, окропіте.

Змістова напруженість, кульмінація твору досягається саме родом дієслів у наказовому способі. Т.Шевченко мріє, що народ український повстане проти гнобителів і переможе. І от тільки тоді заспокоїться тривожна поетова душа, тільки тоді готова прийняти бога. Бо якщо на його землі живе несправедливість, так богу нема місця у поетовій душі.

Скромний поет сподівається, що у новоствореній щасливій «сім'ї вольній, новій» його згадають тихо та з вдячністю. Тому що все життя присвятив поет саме своєму народові, виборюючи для нього кращу долю.

Популярність «Заповіту» була величезна, він швидко поширився; і став відомим в усіх слов'янських країнах. На сьогодні він не втратив своєї актуальності.

 


Понравилась статья? Поделиться с друзьями: