• Документы > Тема революції в поемі А. А. Блоку «Дванадцять»

    Тема революції в поемі А. А. Блоку «Дванадцять»

    Твору по літературі: Тема революції в поемі А. А. Блоку «Дванадцять»

    Поема А. Блоку "Дванадцять" була написана в 1918 році. Це був страшний час: за чотирма року війни, відчуття волі в дні Лютневої революції, Жовтневий переворот і прихід до влади більшовиків, нарешті розгін Установчих зборів, першого російського парламенту. Інтелігентами того кола, до якого ставився А. Блок, всі ці події сприймалися як національна трагедія, як погибель російської землі. На цьому тлі явним контрастом пролунала блоковская поема, вона многим його сучасникам здалася не тільки несподіваної, але навіть блюзнірської. Як міг співак Прекрасної Дами створити вірші про толстомордой Катю? Як міг поет, що присвятив такі проникливі ліричні вірші Росії, написати в страшні для неї дні слова: "Пальнемка кулею у Святу Русь?". Питання ці були поставлені після першої публікації поеми "Дванадцять" у газеті "Прапор праці". Сьогодні, через більше третини століття, всі ці питання встали перед нами з новою силою, поема "Дванадцять" викликала пильний інтерес, ми вдивляємося в неї, удивляємося в минуле, намагаючись зрозуміти сьогодення й угадати майбутнє, зрозуміти позицію поета, що продиктувала йому рядка цього вірша. "Епіграф сторіччя" ---і так називають блоковскую поему дослідники сучасності, пропонуючи різні варіанти її прочитання. В останні, дев'яності роки тлумачі часом намагаються прочитати вірш "від противного", довести, що Блок у ньому дав сатирові на революцію, а його Христос насправді Антихрист. Однак чи не так це?

    Насамперед, А. Блок попереджав, що не слід переоцінювати значення політичних мотивів у поемі "Дванадцять". Вона має більше широкий зміст. У центрі добутку - стихія, вірніше, перетинання чотирьох стихій: природи музики, і стихії соціальної, саме дія поеми відбувається не тільки в Петрограді 1918 року, скільки, як пише поет, "на всьому божому світлі". Іде розгул стихійних сил природи, а для поета-романтика, символіст^-символіста-поета-символіста, яким був

    А. Блок, це символ, що протистоїть найстрашнішому - обивательському спокою й затишку. Ще в циклі "Ямби" ( 1907-1914) він писав: "Немає! Краще сгинуть у холоднечі лютої! Затишку немає. Спокою немає." Тому й стихія природи так співзвучна його душі, вона передана в "Дванадцяти" безліччю образів: вітер, сніг, хуртовина й пурга. У цьому розгулі стихій, крізь виття вітру й пурги А. Блок почуло музику революції - у своїй статті "Інтелігенція й Революція" він призивав: "Всім тілом, всім серцем, всією свідомістю - слухайте Революцію". Головне, що почув поет у цій музиці, - це її багатоголосся. Воно відбилося в ритміці поеми - вона вся побудована на зміні музичних мелодій. Серед них і бойовий марш, і побутова розмова, і стародавній романс, і частівка (відомо, що А. Блок почав писати свою поему з рядків "Уж я ножичком полосну-полосну", почутих їм і поразивших його своєї звукописью). І за всім цим багатоголоссям, дисгармонією поетові чується потужний музичний напір, чіткий ритм руху, яким закінчується поема. Стихійна в ній і любов. Це темна пристрасть із чорними хмільними нічками, з фатальною зрадою й безглуздою загибеллю Катьки, що вбивають, цілячись у Ваньку, і ніхто не кається в цьому вбивстві. Навіть Петруха, присоромлений своїми товаришами, відчуває недоречність своїх страждань: "Він голівку підкидає,/ Він знову повеселів". А. Блок дуже точно відчув те страшне, що ввійшло в життя: повне знецінювання людського життя, що не охороняє більше ніякий закон (нікому навіть не спадає на думку, що за вбивство Катьки прийде відповідати. Не втримує від убивства й моральне почуття - моральні поняття гранично знецінилися. Недарма після загибелі героїні починається розгул, тепер усе дозволено: "Замикайте поверхи,/ Нині будуть грабежі!/ Відмикайте льоху -/ Гуляє нині голота!" Не в змозі удержати від темних, страшних проявів людської душі й віра в Бога. Вона теж загублена, і Дванадцять, які пішли "у червоній гвардії служити", самі це розуміють: "Петька! Агов, не забріхуйся!/ Від чого тебе упас/ Золотий іконостас?" і додають: "Алі руки не в крові/ Через Катькиной любові?" Але вбивство діється не тільки через любов - у ньому з'явилася й інша стихія, стихія соціальна. У розгулі, у розбої - бунт "голоти". Ці люди не просто бушують, вони прийшли до влади, вони обвинувачують Ваньку в тім, що він "буржуй", вони прагнуть знищити старий мир: "Ми на горі всім буржуям/ Світову пожежу роздуємо..." И от отут виникає саме складне питання, що мучить читачів блоковской поеми й зараз, як мучив три чверті століття назад: як міг А. Блок прославити цей розбій і розгул, це знищення, у тому числі й знищення культури, у якій він був вихований і носієм якої був він сам? Багато чого в позиції А. Блоку може прояснити те, що поет, будучи завжди далеким від політики, був вихований у традиціях російської інтелігентської культури XIX століття із властивими їй ідеями "народопоклонства" і відчуттям провини інтелігенції перед народом. Тому розгул революційної стихії, що здобував часом такі виродливі риси, як, наприклад, згадані поетом разгроми винних льохів, грабежі, убивства, знищення панських садиб зі столітніми парками, поет сприймав, як народне відплата, у тому числі й інтелігенції, на якій лежать гріхи батьків. Потерявшая моральні орієнтири, охоплена розгулом темних страстей, розгулом уседозволеності - такий з'являється Росія в поемі "Дванадцять". Але в тім страшному й жорстокому, через що має бути їй пройти, що вона переживає взимку 18-го року, А. Блоку бачиться не тільки відплата, але й занурення в пекло, у пекло, але в цьому ж - її очищення. Росія повинна минути це страшне; поринувши на саме дно, піднестися до неба. І саме у зв'язку із цим виникає самий загадковий образ у поемі - образ, що з'являється у фіналі, Христос. Про фінал цьому й образі Христа написано нескінченно багато. Трактували його дуже різноманітно. У дослідженнях минулих років звучало вільне або мимовільне (вірніше, часто підневільне) прагнення пояснити появу Христа в чи поемі не випадковістю, недорозумінням А. Блоку того, хто повинен бути поперед червоногвардійців. Сьогодні вже немає потреби доводити закономірність і глибоко продуманий характер цього фіналу. Та й предугадивается образ Христа в добутку із самого початку - з назви: для тодішнього читача, вихованого в традиціях християнської культури, що изучали в школі Закон Божий, число дванадцять було числом апостолів, учнів Христа. Весь шлях, яким ідуть герої блоковской поеми - це шлях з безодні до воскресіння,
    від хаосу до гармонії. Не випадково Христос іде шляхом "надхуртовинним", а в лексичному ладі поеми після навмисно знижених, брутальних слів з'являються настільки прекрасні й традиційні для А. Блоку:

    "Ніжною ходою надхуртовинної,

    Сніжним розсипом перлової,

    У білому віночку з роз

    Спереду - Ісус Христос".

    На цій ноті завершується поема, перейнята вірою А. Блоку в прийдешнє воскресіння Росії й воскресіння людського в людині. Боротьба мирів у добутку - це насамперед боротьба внутрішня, подолання в собі темного й страшного

    Вы прочитали материал на тему: Тема революції в поемі А. А. Блоку «Дванадцять». Автор Конспект


    августа 17, 2016 Опубликовано: Документы




    Предыдущее из этой категории:

    Следующее из этой рубрики:



!
Аттестация, обобщение опыта учителя. Здесь вы найдёте конспекты уроков, разработки мероприятий, нормативные документы.
© 2012-2020. Сайт создан для учителей, обсуждаются вопросы педагогики, преподавания, работы в школе.