«Пташенята гнізда Петрова»(по романі «Петро Перший») Петро Перший Толстой А. Н

«Пташенята гнізда Петрова»(по романі «Петро Перший») "Петро" - перший у нашій літературі теперішній історичний роман, "книга надовго",- писав Олексію Толстому М. Горький. Такою "чудовою річчю" і стало в цілому історичне оповідання письменника про Петра Першому Передаючи складність і драматичну велич подій, що розгорнулися, Толстой прагне об'єднати їх у цілісну сюжетну єдність. Письменник населяє роман величезною кількістю персонажів. Через взаємини героїв автор намагається досліджувати дух епохи, зрозуміти розміщення її рушійних сил, ті події, які сформували й розвили особистість Петра. Всі зусилля письменника спрямовані на те, щоб повно й багатогранно розкрити образ Петра, показати унікальність цієї фігури не тільки для Росії, але й для всіх часів і народів. Але як би не був талановитий і енергійний цар, йому нічого б не вдалося зробити, не згуртуй він навколо себе вірних і діяльних людей. Згодом Пушкін образно й точно назве їх "пташенятами гнізда Петрова". Хто ж були вони?

Жадібні до життя й роботи, під стать паную Петру, з його невгамовною енергією, силою, волею й бажанням бути корисними Росії Першим іншому, наставником, що багато зробив для духовного росту Петра, був Франц Лефорт. Він уводив нетямущого ще юнака в курс європейської політики, пояснював, чому, сидячи на багатствах, росіяни бідують. Після його ранньої смерті Петро відчув, що поніс непоправну втрату. У той вечір він зізнався, що Меньшиков єдиний до кінця вірна людина, права його рука, "хоча й злодійкувата". Вибравшись наверх із міської бідноти, Олександр Данилович Меньшиков так і не зміг відмовитися від деяких звичок, въевшихся намертво в нього душу Меньшиков відданий Петру до самозабуття, він готовий по помаху руки "хв херца" іти на будь-яку справу, не замислюючись скакає в саме пекло бою, загороджуючи собою свого кумира, дарує йому улюблену жінку - бранку Катерину, але от від злодійкуватої своєї натури відмовитися не в силах, за що частенько буває біт швидким на розправу Петром Так само віддані цареві й піднялися з небуття Бровкини.

Іван Артемьич намагається постачати війська Петра кращими продуктами, флот - прядивом і парусиною. Він віддає цареві й найдорожче - своїх синів Бровкини з тих, хто не збирає багатство по скринях, а вчаться мовам, наукам, європейському політесу Петро над усе цінує в людях знання й відданість справі, тому він доручає Олексію Бровкину зробити похід у північні землі, набрати придатних для будівництва Санкт-Петербурга й у війська людей Артамон Бровкин, незважаючи на юний вік, служить у посольському наказі, тому що знає мови, розбирається в європейській політику Гаврило Бровкин посланий царем у Москву в допомогу сестрі Наталі Олексіївні організувати перший театр Є серед соратників Петра й родовитих бояр, на яких цар може обпертися у важкий момент. Це в першу чергу князь-кесар Ромодановский, залишений намісником у Москві. Як ланцюговий пес, береже він царське добро, у самі важкі для царя періоди є його підтримкою й опорою, відкриває Петру секретні підвали, щоб спорядити війська в азовський похід.

Шереметьєв, Репнін, Макаров - їх багато, хто разом з Петром кували перемогу під Азовом і Нарвою, потім наголову розбили шведів під Полтавою Не будь у Петра такої кількості послідовників, вірних і самовідданих соратників, він би нічого не зміг зробити, але в тім-те й складався феномен цієї людини, що він міг об'єднати навколо себе кращі сили, повести за собою, де тільки особистим прикладом, а де, якщо було потрібно, за допомогою батога й кулаків заганяв недбайливих помічників на роботу. Петро розумів, що, діючи тільки добром, по-гарному, він нічого не доможеться. Занадто закостеніло російське суспільство в бездіяльності, тому всі засоби були гарні, щоб змусити служити Батьківщині завзято й сумлінно. А. Толстой домігся у світовій літературі видатного уменья зображувати характери в їхній органічній єдності із соціальним і фізичним середовищем. Ромен Ролан відзначав, що особливо його вражало в мистецтві Толстого те, як письменник "ліпить персонажі в навколишній їхній обстановці".

Яскраві, що запам'ятовуються, історично обумовлені, герої А. Толстого донині вражають читачів своєю індивідуальністю, правдивістю, простотою й невигадливістю. Цей добуток викликає незмінний інтерес як російського, так і закордонного читача, тому що пояснює феномен національного російського характеру.


Понравилась статья? Поделиться с друзьями: