• Уроки > Образ автора в романі «Євгеній Онєгін» Євгеній Онєгін Пушкін

    Образ автора в романі «Євгеній Онєгін» Євгеній Онєгін Пушкін

    Образ автора в романі «Євгеній Онєгін» Пушкіна, закінчивши роботу над основними главами "Євгенія Онєгіна", бив у ладоши й кричав, хвалячи самого себе: "Ай да Пушкін!.." Поет, якого навіть холодний Микола II визнав "одним із самих умнейших чоловіків Росії", зрозумів, що створив шедевр. Роман "Євгеній Онєгін" - легкий, витончений, що іскриться своєю багатогранністю й бездонною глибиною змісту. Цей "магічний кристал", що відбив у собі всю поетичну й гірку російську дійсність "золотого століття", - дотепер не має собі рівних не тільки в росіянці, але й у всій світовій літературі. Пушкіна працював над романом не один рік, це був самий улюблений його добуток. Адже авторові "Онєгіна" довелося пережити й вигнання, і самітність, і втрату друзів, і гіркота загибелі кращих людей Росії. Напевно, тому роман був так доріг Пушкіну. І не випадково створюється враження, що головний герой роману все-таки не Онєгін, а сам Пушкін. Він присутній скрізь: і на балі, і в театрі - іронічно спостерігаючи за своїм героєм, і в селі, і в убогих вітальнях дрібнопомісних дворян, і в саду в ослона, на якій так і залишилася сидіти Тетяна після одповіді, даної їй коханою людиною...

    Героїв роману оточують друзі Пушкіна: те пронесеться Чаадаєв, то блисне окулярами В'яземський, то почується шум моря в ніг молоденької Машеньки Раєвській - майбутньої княгині Волконській, то в неопублікованій десятій главі похмурою погрозою мигне тінь Якушкина... І скрізь через спини видна посмішка самого Олександра Пушкіна. Роман був для поета, за його словами, плодом "розуму холодних спостережень і серця сумних замет". Образ автора створюють ліричні відступи, їх у романі двадцять сім значних по обсязі й біля п'ятдесятьох малих.

    Хто ж головний герой роману "Євгеній Онєгін"? Багато хто вважають, що головний герой роману - це все-таки сам Пушкін. Якщо прочитати роман повнимательней, то можна побачити, що в ньому не один головний герой, а два: Онєгіни й Пушкін. Про автора ми довідаємося майже стільки ж, скільки й про Євгенія Онєгіні. Вони багато в чому схожі, недарма Пушкін відразу ж сказав про Євгенія, що це "добрий мій приятель". Пушкіна про себе й про Онєгіна пише: Страстей гру ми знали обоє: Млоїла життя обох нас; В обох серцях жар згас...

    Автор, як і його герой, утомившись від суєти, не може в душі не нехтувати людей світла, мучається спогадами про юність, світлої й безтурботної. Пушкіну подобається "різкий, охолоджений" розум Онєгіна, його невдоволення собою й злість похмурих епіграм. Коли Пушкін пише про те, що Онєгін "народився на брегах Неви", говорить про виховання Онєгіна, про те, що він знав і вмів, то мимоволі представляється сам Пушкін. Автор і його герой - це люди одного покоління й приблизно одного типу виховання: в обох минулого французи-гувернери, обоє провели молодість у петербурзькому світлі, у них загальні знайомі й друзі.

    Навіть батьки їх мають подібність: батько Пушкіна, як і батько Онєгіна, "жив боргами..." Узагальнюючи, Пушкін пише: "Ми все вчилися потроху чому-небудь і як-небудь, так воспитаньем, слава богові, у нас немудро блиснути". Поет поневоле відзначає й свою відмінність від Онєгіна. Про Онєгіна він пише, що "не міг він ямба від хорея, як ми не билися, відрізнити". Пушкіна, на відміну від Онєгіна, займається поезією серйозно, називаючи її "високою пристрастю". Онєгін не розуміє природи, автор же мріє про тихе, спокійне життя в райському куточку, де він міг би насолоджуватися природою.

    Пушкіна пише: "Село, де нудьгував Онєгін, була чарівний куточок". По-різному сприймають Пушкін і Онєгін, наприклад, театр. Для Пушкіна петербурзький театр - чарівний край, про яке він мріє в посиланні. Онєгін же "входить, іде меж крісел по ногах, подвійний лорнет, скосясь, наводить на ложі незнайомих дам", а потім, тільки-но глянувши на сцену, з неуважним видом "відвернув і позіхнув". Пушкіна вміє радуватися тому, що так знудило, обридло Онєгіну Для Онєгіна любов - це "наука страсті ніжної", у Пушкіна відношення до жінок інше, йому доступна теперішня пристрасть і любов.

    Мир Онєгіна й Пушкіна - це мир світських обідів, розкішних забав, віталень, балів, це мир високопоставлених осіб, це мир вищого суспільства, у який потрапити далеко не просто. Читаючи роман, ми поступово розуміємо відношення Пушкіна до світського суспільства й дворянського класу, до якого він сам належить по народженню. Петербурзьке вище світло він критикує за фальш, неприродність, відсутність серйозних інтересів. Із глузуванням ставиться автор до помісного й московського дворянства. Він пише: Несносно бачити перед собою Одних обідів довгий ряд, На життя дивитися як на обряд, І слідом за чинною толпою Іти, не розділяючи з нею Ні загальних думок, ні страстей... Пушкіну нелегко жити, набагато сутужніше, ніж Онєгіну.

    Онєгін розчарований у житті, у нього немає ні друзів, ні творчості, ні любові, ні радості, у Пушкіна все це є, але немає волі - його висилають із Петербурга, він не належить сам собі. Онєгін вільний, але навіщо йому воля? Він нудиться й з нею, і без її, він нещасливий, тому що не вміє жити тим життям, який живе Пушкін. Онєгіну нічого не треба, і в тім його трагедія. Якщо Пушкін насолоджується природою, то Онєгіну цього не дано, тому що він ясно бачить, що "і в селі нудьга та ж". Пушкіна співчуває Тетяні, що живе серед "дикого барства" у селі, а потім у вищому суспільстві Петербурга, про яке вона говорить, що це "дрантя маскараду", і не просто співчуває, він пише: "Я так люблю Тетяну милу мою".

    Через неї він вступає в суперечку із суспільною думкою. В одному з ліричних відступів автор розкриває перед нами свій ідеал жінки, що "від небес обдарована уявою заколотним, розумом і волею живий, і норовливою головою, і серцем, полум'яним і ніжним". Пушкіна зізнається, що лист Тетяни він свято береже й не може имначитаться. Багато рядків роману розкривають перед нами біографію автора, початок його творчого шляху, імена його кумирів, події літературної боротьби, відбиття настроїв суспільних груп і літературних угруповань.

    Багато ліричних відступів поета присвячені культурного життя Росії початку дев'ятнадцятого століття. Із цих рядків ми довідаємося, що поет був гарячим театралом. Він пише про театр: "Там, під сению лаштунків, младие дні мої неслися". Міркуючи про сенс людського існування, про значення молодості в житті кожної людини, Пушкін з гіркотою говорить: Але смутно думати, Що дарма була нам молодість дана, Що змінювали їй всечасно, Що обдурила нас вона Закінчуючи роман, Пушкіна знову обертає погляд до тих, кого любив замолоду, кому залишився вірний серцем. Як би різними не були Пушкін і Онєгін, вони з одного табору, їх поєднує невдоволення тим, як улаштована російська дійсність. Розумний, глузливий поет був теперішнім громадянином, людиною, що не був байдужий до долі своєї країни. Багато друзів Пушкіна вважали, що він передав свої риси Ленскому й зобразив себе в ньому. Але в ліричних відступах Пушкін показує іронічне відношення до Ленскому. Він пише про нього: "Багато в чому він би змінився, розстався б з музами, женився, у селі, щасливий і рогатий, носив би стьобаний халат".

    Онєгіна ж Пушкін мріяв зробити декабристом, і в цьому позначилася вся його повага до свого героя.

    Вы прочитали материал на тему: Образ автора в романі «Євгеній Онєгін» Євгеній Онєгін Пушкін. Автор Конспект


    января 12, 2017 Опубликовано: Уроки




    Предыдущее из этой категории:

    Следующее из этой рубрики:



!
Аттестация, обобщение опыта учителя. Здесь вы найдёте конспекты уроков, разработки мероприятий, нормативные документы.
© 2012-2020. Сайт создан для учителей, обсуждаются вопросы педагогики, преподавания, работы в школе.