• Учителю > МОНІТОРИНГ В ОСВІТІ – ПАРАДИГМА РОЗВИТКУ

    МОНІТОРИНГ В ОСВІТІ – ПАРАДИГМА РОЗВИТКУ

    Олександр ЛЯШЕНКО

    2.1. Концептуальні засади моніторингу якості освіти

    Основні питання розділу:

    1. Поняття терміну "моніторинг".

    2. Моніторинг в освіті.

    3. Рівні функціонування системи моніторингу.

    4. Етапи проведення моніторингових обстежень.

    Основні поняття розділу: Моніторинг, кваліметричні дослідження, управління якістю, компетентність, індикатор, державна політика в освітній галузі, діагностичні матеріали, оприлюднення результатів.

    Сучасний освітній менеджмент ґрунтується на запровадженні діагностичних методів і технологій збирання й опрацювання отриманої інформації, протиставляючи їх декларативності та суб'єктивності інтерпретації одержаних даних. Тому для прийняття ефективних і своєчасних управлінських рішень, що відповідають реальному станові функціонування й прогнозування розвитку об'єкта управління - учня, студента, навчального закладу чи системи освіти загалом, необхідна об'єктивна та вірогідна інформація про різні аспекти їхньої діяльності. Це потребує постійного їх обстеження, налагодження системи моніторингу освіти, головною метою якої стане збирання, оцінювання й аналіз її якісних показників на всіх рівнях функціонування, поширення та доступ до цієї інформації громадськості, різних користувачів освітніх послуг, посилення управлінських дій щодо якісних показників в освіті.

    За результатами моніторингу якості освіти органи управління отримують інформацію про стан освітньої системи та її окремих складників, виявляють проблеми, що виникли в процесі запровадження педагогічних інновацій, з'ясовують тенденції розвитку освіти та прогнозують зміни, необхідні для перспективного функціонування освітньої системи. Отже, моніторинг освітньої системи стає дієвим інструментарієм менеджменту освіти, зокрема в управлінні її якістю.

    Останнім часом моніторинг якості освіти як засіб вивчення освітніх систем став водночас об'єктом теоретичних досліджень і сферою педагогічної діяльності. Проте саме слово "моніторинг" (від англ. Топііогіщ — Контроль, відстеження) не завжди однозначно тлумачать у педагогічній літературі й освітянській практиці. Інколи його вживають у значенні відстеження результативності навчально-виховного процесу (наприклад, моніторинг навчальних досягнень учнів); подекуди під ним розуміють звичайний педагогічний контроль (моніторинг успішності); частіше його використовують у сенсі різнобічного вивчення певних параметрів функціонування системи освіти чи окремих її елементів або суб'єктів освітнього процесу (моніторинг якості підготовки фахівців з певної спеціальності, матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів, стану здоров'я учнів тощо). Отже, Моніторинг все більше набуває статусу дослідження, а не емпіричного збору інфорМації Про певні характеристики та властивості освітньої системи.




    Джерелами інформації в цьому разі є статистичні дані й матеріали спеціальних кваліметричних досліджень, результати зовнішнього контролю (незалежного аудиту) діяльності навчальних закладів і вивчення рівня навчальних досягнень учнів і студентів, аналітичні доповіді й оцінки вітчизняних та іноземних експертів, порівняльні дані міжнародних моніторингових досліджень, зовнішнього тестування, рейтинги виступів українських школярів і студентів на олімпіадах та конкурсах, матеріали державної атестації й акредитації навчальних закладів тощо.

    Особливість освітнього моніторингу полягає в тому, що він зазвичай комплексний за предметом оцінювання, оскільки спрямований як на результат освітньої діяльності, так і на сам процес, який привів до такого результату, тобто навчання, виховання, викладання, управління, ресурсне забезпечення тощо. Наприклад, моніторинг навчальних досягнень учнів передбачає насамперед результат їхньої навчальної діяльності. Проте без належного оцінювання самого навчального процесу, з'ясування умов викладання предмета, його навчально-методичного забезпечення дослідники не спроможні виявити чинники, що вплинули на одержані результати, і виробити об'єктивні рекомендації щодо внесення змін у навчально-виховний процес.

    Системність моніторингових досліджень в освіті реалізується через методологію їх проведення та етапи організації. Перше зумовлює використання широкого спектра пошукових методів, які дають змогу різнобічно оцінити досліджуваний об'єкт (учня чи студента, клас чи групу, навчальний заклад, регіональну систему освіти тощо), з'ясувати інформаційні потреби та визначити адекватні методи і засоби збирання й опрацювання одержаних даних. Друге дозволяє змоделювати хід моніторингу, спланувати відповідні заходи щодо його проведення.

    Зокрема, проведення більшості моніторингових обстежень відбувається П'ятьма етапами, які органічно поєднані між собою і в багатьох випадках перехрещуються один з іншим: ініціювання моніторингу; підготування до його проведення; збір та аналіз даних; узагальнення й оприлюднення результатів; складання звіту й вироблення рекомендацій (стратегії змін) щодо розвитку досліджуваного об'єкта.

    Ініціювання моніторингу. Замовниками моніторингових досліджень в освіті можуть бути різні учасники освітнього процесу, які зацікавлені в об'єктивному оцінюванні освітніх послуг, що їх надають навчальні заклади. Це й випускники середніх загальноосвітніх шкіл, яких цікавить відповідність здобутого рівня знань і вмінь вимогам вищих навчальних закладів, куди вони вступають, та їхні батьки, які хочуть знати, чи відповідає обраний ними навчальний заклад цим вимогам. Це й педагогічний колектив навчального закладу та його керівництво, які мають переконатися в тому, що вони відповідають вимогам освітніх стандартів. Це й управлінці в галузі освіти, яким важливо бути поінформованими щодо функціонування освітньої системи, щоб приймати виважені управлінські рішення. Це й роботодавці, яких цікавить, наскільки освітні програми підготовки фахівців відповідають реальним потребам виробництва. Це й фінансисти, яких цікавить ефективність використання коштів.

    Цей перелік зацікавлених споживачів такої інформації, які можуть бути потенційними ініціаторами моніторингових досліджень в освіті, можна продовжити. Проте суть питання полягає в іншому. Ініціатори моніторингових досліджень8 мають чітко усвідомлювати мету й предмет моніторингу (що треба досліджувати і для чого це робиться) та його наслідки, а також бути готовими до сприйняття.


    3.2.1. Рівний доступ до якісної освіти - пріоритет національної політики

    Забезпечення рівного доступу громадян України до якісної освіти на всіх рівнях - одне з ключових положень Національної доктрини розвитку освіти України в XXI столітті. У ній вказано, що державні органи і все суспільство мають докласти зусиль задля додержання засад демократичності, прозорості та гласності у формуванні контингенту студентів, у тому числі шляхом об'єктивного тестування; створення умов для забезпечення навчання відповідно до потреб особистості та ринку праці"»

    Водночас сьогодні все частіше порушують проблеми якості освіти яку здобувають учні в школах. Лунає питання про те, наскільки ця якість відповідав не лише нормативним вимогам, а й потребам особистості, потребам сучасного суспільства. Адже нормальні процеси децентралізації управління освітою, зокрема

    покладання на органи місцевого самоврядування та навчальні заклади пошук засобів для створення умов навчально-виховного процесу, на тлі соціально-економічного розшарування та незбалансованого територіального розвитку в Україні призводять до поглиблення відмінностей як у якості надання освітніх послуг, так їв доступі до них.

    3.2.2. Об'єктивне оцінювання навчальних досягнень учнів як засіб створення

    умов для рівного доступу до якісної освіти

    У цих умовах особливо зростає роль моніторингу якості освіти з боку держави Об активна порівнювальна інформація про рівень навчальних досягнень сприяла б формуванню обґрунтованих рекомендацій щодо освітньої політики, зокрема могла б бути підставою щодо корегування навчального процесу, оновлення змісту освіти методик викладання. Проте такої інформації немає.


    У розвинених країнах світу після різноманітних експериментів і випробовувань сформувалося переконання, що найдосконалішим засобом одержання такої інформації є Зовнішнє Тестування навчальних досягнень учнів.

    Зовнішнє — це тестування, здійснюване поза межами школи чи вищого навчального закладу, де навчається або ж навчатиметься учень чи абітурієнт. Таке оцінювання може бути об'єктивним і неупередженим, оскільки його проводять незалежні відносно навчального закладу агенції чи інституції, застосовуючи стандартизовані тестові завдання, відповідні процедури проведення тестування та технології безособової перевірки.

    3.2.3. Перебіг і результати сертифікаційного зовнішнього тестування навчальних досягнень учнів у рамках проекту "Центр тестових технологій" у 2003-2004.

    Становленні системи зовнішнього стандартизованого тестування для забезпечення рівного доступу до вищої освіти та моніторингу якості освіти присвячений експеримент зовнішнього тестування навчальних досягнень учнів (Наказ Міністерства освіти і науки №409 від 17.07.2002 р.), що його проводить Міністерство освіти і науки України за фінансової й експертної підтримки Міжнародного фонду "Відроджений" (2002-2004.).

    Страницы: 1 2

    Предыдущее из этой категории:

    Следующее из этой рубрики:

    Вы прочитали материал на тему: МОНІТОРИНГ В ОСВІТІ – ПАРАДИГМА РОЗВИТКУ

    сентября 29, 2012 Опубликовано: Учителю
    Загрузка...
!
Аттестация, обобщение опыта учителя. Здесь вы найдёте конспекты уроков, разработки мероприятий, нормативные документы.
© 2012-2020. Сайт создан для учителей, обсуждаются вопросы педагогики, преподавания, работы в школе.