• Документы > Мцири. Поема (1840), у скороченні

    Мцири. Поема (1840), у скороченні

    Список добутків у скороченні цього автора Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова. Поема (1838) Тамбовська казначейша. Поема (1838) Східна повість. Поема (1829 - 1839, опубл.

    1860) Мцирі. Поема (1840) Маскарад. Драма у віршах (1835 - 1836, опубл. 1842) Герой нашого часу.

    Роман (1839 - 1840) Мцхет - древня столиця Грузії, заснована там, «де, зливався, шумлять,/ Обійнявшись, начебто дві сестри,/ Струменя Арагви й Кури». Відразу, у Мцхеті, і собор Светицховели з усипальницями останніх царів незалежної Грузії, «вручивших» «свій народ» єдиновірної Росії. З тих пор (кінець XVII в.) і осіняє благодать Божа багатостраждальну країну - цвіте вона й благоденствує, «не побоювався ворогів,/ За гранню дружніх багнетів». «Один раз росіянин генерал/ З гір до Тифлису проїжджав; Дитини полоненого він віз./ Той занедужав...» Розуміючи, що в такому стані живим він дитини до Тифлиса не довезе, генерал залишає бранця в Мцхеті, у тамтешньому чоловічому монастирі.

    Мцхетские ченці, праведні чоловіки, подвижники, просвітителі, вилікувавши й охрестивши підкидька, виховують його в істинно християнському дусі. І здається, що завзята й безкорислива праця досягає мети. Забувши рідну мову й привикнув до полону, Мцирі вільно висловлюється по-грузинському. Учорашній дикун «готовий у кольорі років виректи чернечу обітницю». І раптом, напередодні врочистої події, приймак зникає, непомітно вислизнувши з монастирської міцності в жахливу ту годину, коли святі батьки, злякавшись грози, стовпилися, як агнці, навколо вівтаря. Утікача, природно, шукають всією монастирською раттю й, як ведеться, цілих три дні.

    Безрезультатно. Однак через некоторбе час Мцирі все-таки знаходять зовсім випадково якісь сторонні люди - і не в глибині Кавказьких гір, а в найближчих околицях Мцхета. Пізнавши в без почуттів лежачому на випаленої спекою голій землі юнакові монастирського служку, вони приносять його в обитель. Коли Мцирі приходить у себе, ченці учиняють йому допит. Він мовчить.

    Його пробують насильно годувати, адже втікач виснажений, начебто переніс довгу хворобу або виснажливу працю. Мцирі відмовляється від пиши.

    Догадавшись, що упертюх свідомо квапить свій «кінець», до Мцирі посилають того самого ченця, що колись виходив його й охрестив. Добрий старий щиро прив'язаний до підопічного й дуже хоче, щоб його вихованець, раз вуж йому судилося вмерти таким молодим, виконав християнський борг упокорився, покаявся й одержав перед кончиною відпущення гріхів.

    Але Мцирі зовсім не кається в зухвалому вчинку. Навпаки!

    Він пишається ним як подвигом! Тому що на волі він жив і жив так, як жили всі його предки - у сполучнику з дикою природою - зіркі, як орли, мудрі, як змії, сильні, як гірські барси.

    Беззбройний, Мцирі вступає в єдиноборство із цим царственим звіром, хазяїном тутешніх дрімучих лісів. І, чесно перемігши його, доводить (самому собі!

    ), що міг би «бути в краї батьків/ Не з останніх молодців». Відчуття волі повертає юнакові навіть те, що, здавалося б, назавжди відняла неволя: пам'ять дитинства. Він згадує й рідне мовлення, і рідний аул, і особи близьких - батька, сестер, братів. Більш того, нехай і на коротку мить, життя в сполучнику з дикою природою робить його великим поетом.

    Розповідаючи ченцеві про те, що бачив, що пережив, блукаючи в горах, Мцирі підбирає слова, разюче схожі на первозданність могутньої природи отчого краю. І тільки один гріх обтяжує його душу. Гріх цей - клятвопорушення. Адже колись, давно, ще отроком, утікач заприсяг самому собі страшною клятвою, що втече з монастиря й відшукає тропу в рідні межі. І от він начебто б дотримується правильного напрямку: іде, біжить, мчиться, повзе, карабкается - на схід, на схід, на схід.

    Увесь час, і вдень, і вночі, по сонцю, по зірках - на схід від Мцхета! І раптом виявляє, що, зробивши коло, вернувся на те саме місце, звідки почалася його втеча, подвиг Втечі, У найближчі околиці Мцхета; звідси рукою подати до його монастирської обителі, що притулила! І це, у розумінні Мцирі, не проста прикра помилка. Роки, проведені в «в'язниці», у катівнях, а саме так сприймає приймак монастир, не тільки фізично послабили його тіло Життя в полоні погасила в його душі « промінь-путівник», тобто те безпомилково вірне, майже звірине почуття своєї стежки, яким від народження володіє кожний горець і без якого в диких безоднях центрального Кавказу ні людина, ні звір вижити не можуть. Так, Мцирі вирвався з монастирської міцності, але тої внутрішньої в'язниці, того стиснення, що цивизатори побудували в його душі, йому вже не зруйнувати! Саме це жахливе трагічне відкриття, а не рвані рани, нанесені барсом, убивають у Мцирі інстинкт життя, ту спрагу життя, з який приходять у мир щирі, а не прийомні діти природи. Уроджений свободолюбец, він, щоб не жити рабом, умирає як раб: смиренно, нікого не проклинаючи.

    Єдине, про що він просить своїх тюремників, щоб поховали його в тім куточку монастирського саду, звідки «видний і Кавказ». Його єдина надія на милосердя прохолодного, з гір вітерцю, що віє,-а раптом донесе до сирітської могили слабкий звук рідного мовлення або обривок горянської пісні...

    Вы прочитали материал на тему: Мцири. Поема (1840), у скороченні. Автор Конспект


    мая 2, 2016 Опубликовано: Документы




    Предыдущее из этой категории:

    Следующее из этой рубрики:



!
Аттестация, обобщение опыта учителя. Здесь вы найдёте конспекты уроков, разработки мероприятий, нормативные документы.
© 2012-2020. Сайт создан для учителей, обсуждаются вопросы педагогики, преподавания, работы в школе.