• Сценарии > Автор і герой у романі Ф. М. Достоєвського

    Автор і герой у романі Ф. М. Достоєвського

    Твір по літературі: Автор і герой у романі Ф. М. Достоєвського "Людина є таємниця", - писав Ф. М. Достоєвський, і саме цю таємницю героя він розкриває у своєму психологічному романі "Злочин і покарання". Міркуючи на задану тему, хотілося б сказати про той зв'язок, що існувала між автором і його майбутнім героєм ще до створення роману. Справа в тому, що Достоєвський належить до тих письменникам, біографія яких тісно переплетена із творчістю. От чому йому вдавалося так глибоко проникати в загадку людини. Розгадуючи її, письменник розкриває таємницю власної особистості, і, навпаки, свою долю проектує він на долі своїх героїв Достоєвського не зрозуміли при житті, що мучили його проблеми й питання виявилися недоступні сучасникам, і глобальні пророцтва здавалися плодом хворобливої уяви. І в цьому змісті Достоєвський, дійсно, прожила як незрозуміла й самотня людина.

    Він міг би повторити слідом за Раскольниковим, що "істинно великі люди повинні відчувати на світі великий смуток". Перебуваючи на каторзі, стаючи усе більше релігійним (Достоєвський іде на каторгу революціонером, "петрашевцем"), "лежачи на нарах, у важку мінуту смутку й саморозкладу...", вигнанець приходить до думки про створення сповіді-роману. Цей задум випливав з духовного досвіду каторги, де Достоєвський уперше зштовхнувся з "сильними особистостями", що коштують поза моральним законом "Я ніколи не міг зрозуміти думки, що одна десята частка людей повинна одержати вищий розвиток, а інші дев'ять десятих повинні лише послужити до того матеріалом і засобом, а самі залишатися в тіні, у мороці... Вірую...

    , що царство думки й світла здатно встановитися в нас, у нашій Росії, ще скоріше, може бути, чим будь-де... Я не знаю, як все це буде, але це збудеться". Ці рядки, що вийшли з-під пера самого Достоєвського, відбивають основну ідею роману, визначають відносини автора й героя. Достоєвський за допомогою створених їм образів, сюжетних ліній, дій, пейзажів поступово ниспровергает, показує неспроможність і жахливість теорії головного героя, теорії, породжуваної різними соціальними факторами, теорії, що відкидає рівноцінність людей і ділить суспільство на "вибраних", "владу имеющих" і "тварин тремтячих".

    Про це говорить, насамперед, композиційна структура добутку. На злочин, виконаний із ще не до кінця ясної читачеві метою, приділяється одна частина роману, тоді як на покарання - п'ять. Причому, розглядаючи першу частину, можна помітити, як довго автор підводить свого героя до рішучого кроку. Було один раз своєрідне попередження - після сну із замученим конем: "Проходячи через міст, він тихо й спокійно дивився на Неву, на яскравий захід яскравого червоного сонця. Незважаючи на слабість свою, він навіть не відчував у собі утоми. Точно нарив на серце його, що наривав весь місяць, раптом прорвався. Воля, воля!" Але ні, не прорвався нарив, не вирвався Розкольників із сілець своєї диявольської ідеї.

    "Приречення долі" привело його на Сінну площу, де почув Розкольників, що завтра о сьомій годині вечора баба-процентщица буде одна Достоєвський, описуючи вбивство баби-процентщици й все сопровождавшее його, показує, що, упевнений у своїй ідеї, Розкольників зовсім не впевнений у тім, що зможе реалізувати її. Відсутність ясності в думках і страх пронизують його тіло: "Він увійшов до себе, як присуджений до смерті...Всією істотою своїм раптом відчув, що немає в нього більше ні волі розуму, ні волі v що все раптом вирішено окончательно™". 354 А безпосередньо в сцені вбивства Розкольників ударив сокирою не тільки по бабі-процентщице, але й по своїй теорії: він зненацька вбиває й Лизавету - ту саму "принижену й ображену", заради якої, як він намагається вселити собі, і була піднята сокира Із цього часу в душі Раскольникова, що роздирається борошнами совісті, поселяється страх перед викриттям, що труїть його день у день і не дає відчути ту волю, до якої він так прагнув. Відчуття переваги над всіма так і не приводить кжелаемому. Весь наступний час Розкольників аналізує результат свого жорстокого експерименту, гарячково оцінюючи свою здатність "переступити". Але автор підводить свого героя до непорушної й страшної істини: злочин його було безглуздим, погубив він себе дарма, мети не досяг - "не переступив, на цій стороні залишився", виявився людиною звичайним, "твариною тремтячої". "Ті люди ( теперішні-те владарі) винесли свої кроки, і тому вони праві, а я не виніс і, стало бути, я не мав права дозволити собі цей крок", - остаточний підсумок, підведений Раскольниковим на каторзі Автор у своєму романі глибоко малює взаємини головного героя з навколишніми його людьми.

    Це також сприяє розгадці його таємниці. Так, Достоєвський уводить образ Соні Мармеладовой, що відіграє найважливішу роль у романі. Саме вона персоніфікує правду письменника. Любов до ближнього (особливо глибоко це проявляється в сцені визнання Раскольникова в убивстві) робить образ Соні ідеальним. Саме з позиції цього ідеалу в романі й вимовляється вирок теорії Для Соні всі люди мають однакове право на життя. Ніхто не може домагатися щастя, свого або чужого, шляхом злочину Самим головним обвинуваченням теорії Родіона Раскольникова є зіставлення злочину героя з "злочином" Соні. Зневірена жінка, испробовавшая всі шляхи й не знайшовши можливості допомогти _чужим дітям, переступила моральні закони й пішла на приниження.

    Але, переступивши через свою честь, Соня підняла себе, тому що ціль її свята - допомогти дітям. На відміну від її, Розкольників, зробивши свій злочин, не тільки нікому не допоміг, але й приніс горе й страждання собі й улюбленим людям. Сухому, логічному мисленню Родіона протипоставлені настільки мила письменникові здатність сильно почувати, переживати. Сонечка Мармеладова - це образ лагідності, терпіння, самовідданості. Вона живе не теоріями, а серцем, любов'ю й вірою. Саме вона зіграла головну роль у спростуванні теорії Раскольникова, вона допомогла зрозуміти героєві всю помилковість і дивовижну нелюдськість його ідеї, "А жити-те, жити як будеш?.. Ну як же без людини-те прожити?" - від цих простих, але глибоких слів розсипалася безбожна й антилюдяна теорія Родіона Раскольникова.

    Всім своїм життям, смиренністю, жалем, а головне - любов'ю, Соня приводить до каяття, до розуміння щирих цінностей буття Неспроможність ідеї Раскольникова Достоєвський підкреслює також, уводячи образ Порфирія Петровича, що є своєрідним двійником Родіона Романовича. Справа в тому, що слідчий, "перехворілий" цієї ж "хворобою" у молодості, зараз "з висоти спокою величного" "виліковує" і направляє на шлях щирий молодого й що бунтує Раскольникова. Достоєвський вкладає у вуста Порфирія Петровича власні думки, використовує його, щоб "загнати в кут" головного героя, розумно, іронічно висміяти його філософію. Слідчий із глузуванням запитує, як же відрізнити "незвичайних" від "звичайних"? І що буде, якщо переплутають люди свою приналежність і почнуть "усувати всі перешкоди"? Але відповідь на це питання, поставлений у середині роману, буде даний тільки в епілозі роману, у символічному сні роману. Поки автор за допомогою свого героя (слідчого) розставляє мережі, щоб довести очевидність оман Раскольникова. Ще один альтернативний шлях послідовника теорії вседозволеності Достоєвський показує на прикладі Аркадія Івановича Свидригайлова, що може завести втупик.

    Свидригайлов, знаючи, хто вбив бабу-процентщицу, говорить Раскольникову: "Ми з вами одного поля ягоди". Адже Сзидригайлов теж уважає, "що одиничне лиходійство дозволене, якщо кінцева мета гарна". Різниця між героями полягає в тому, що Розкольників здатний усвідомлювати свою оману, оскільки в глибині душі його завжди жили ясні подання про добро й зло, які лише померкли від безвихідності положення. Свидригайлова ж автор представляє читачеві як людину, що зробила масу злочинів через зіпсованість власної натури.

    Він не вірить у милосердя, справедливість і порядність, не бачить різниці між честю й безчестям, між добром і злом. Негативне відношення Достоєвського до Аркадія Івановичу передається й Раскольникову. Свидригайлов ненависний Родіонові, тому що своїми переслідуваннями образив його сестру Дуню. Для головного героя Аркадій Іванович стає символом насильства, утиску слабких Достоєвський, як у кривому дзеркалі, відбиває ідеал "сильної особистості" у Свидригайлове, упевненому в тім, що йому дозволене все: насильство, убивство, розпуста.

    В образі цього героя бачиться втілення "ідеї" Раскольникова в її закінченому виді: із твердженням права на кров, із цинічним відношенням д всім і всього, що воинствует егоїзмом і виправданням будь-якої підлості правом сильного. Каліцтво поводження Свидригайлова наочно демонструє той фінал, до якого приходить кожний, хто сповідає поклоніння порочної волі Отже, підбиваючи підсумок, можна сказати, що в образі свого головного героя автор стратить заперечення самоцінності людської особистості й всім змістом роману показує, що будь-яка людська особистість священна й недоторканна й що щодо цього всі люди рівні Всі, навіть самі ідеальні, мірила добра, правди й розуму мерхнуть перед величчю й значущістю самої реальності людської істоти, перед його духовністю

    Вы прочитали материал на тему: Автор і герой у романі Ф. М. Достоєвського. Автор Конспект


    января 12, 2017 Опубликовано: Сценарии




    Предыдущее из этой категории:

    Следующее из этой рубрики:



!
Аттестация, обобщение опыта учителя. Здесь вы найдёте конспекты уроков, разработки мероприятий, нормативные документы.
© 2012-2020. Сайт создан для учителей, обсуждаются вопросы педагогики, преподавания, работы в школе.