Аналіз вірша «Ювілейне»

У своїх шумних літературних маніфестах футуристи, і в їхньому числі В. Маяковський, призивали скинути російську класику «з пароплава сучасності», вони заявляли про необхідність відмовитися від класичної спадщини й створювати нове мистецтво, мистецтво майбутнього. Маяковський у ряді теоретичних висловлень і віршів (наприклад, «Тій стороні», «Радуватися рано») призивав «атакувати» Пушкіна й інших «генералів» російської класичної літератури. Однак відомі його визнання, що він читає Пушкіна по ночах і тому його лає, що, може бути, дуже сильно любить. Сучасники згадують, що Маяковський цінував і любив Пушкіна, знав і читав напам'ять чи ледве не всього «Євгенія Онєгіна» (особливо любив рядка, які він приводить в «Ювілейному»: «Я знаю жереб мий обмірюваний, але щоб протривало життя моя, я ранком повинен бути впевнений, що з вами вдень побачу я...»). І тому такий вірш, як «Ювілейне», у його творчості не випадково. Духовне споріднення з Пушкіним, пушкінська інтонація відчутні в багатьох творах Маяковського, але особливо чітко виявилося це в «Ювілейному».

Використовуючи в загальному-той випадковий збіг - після смерті Маяковського книги двох поетів виявляться на книжкових полках майже що поруч («Ви на Пе, а я на ем...»), - Маяковський створює несподіваний, багатоплановий образ, у якому побутовий факт переведений у план філософських роздумів про сутність поетичної творчості, про новаторство й традицію в мистецтві. У числі своїх літературних попередників поет називає в першу чергу Пушкіна й Некрасова. Він звертається до Пушкіна з визнанням:

Може,

Я один

Дійсно жалую, що сьогодні

Немає вас у живі...

Але Маяковському доріг саме живий, а не хрестоматійний Пушкін:

Я люблю вас,

Але живого,

А не мумію

Його бунтарство близько Маяковському:

Ви,

По-моєму,

При житті

- думаю -

Теж бушували

Африканець!

Обоє поета прокладали неходжені шляхи в мистецтві, їхня творчість - принципово новий етап у розвитку поезії. Слідом за Пушкіним Маяковський затверджує мистецтво, здатне «дієсловом палити серця людей», істинно нове за формою й змістом, мові («мовлення точної й нагой»). І тільки такий підхід до творчості дає поетові право на безсмертя:

У мене,

Та й у вас,

У запасі вічність

Особисте й суспільне, як завжди в Маяковського, тісно переплітаються в цьому вірші. І саме з Пушкіним ділиться він самим таємним:

Було всяке:

И під вікном стояння,

Листа,

Тряски нервове желе

От

Коли

И горювати не в змозі -

Це,

Олександр Сергеич,

Багато тяжчай...

Маяковський як би сповідається великому попередникові й присвячує його в самі свої заповітні бажання й помисли, міркує з ним про сиюминутном і вічний; адже часто «велике розумієш через дурницю».

Часом у віршах звучать жартівливі, гумористичні інтонації, іноді навмисно використовуються прозаизми, але все це створює атмосферу невимушеності, розкутості й анітрошки не знижує образ Пушкіна, а тільки наближає його до читача. Карбована кінцівка вірша підкреслює живе, по-людському тепле сприйняття пушкінської спадщини:

Ненавиджу

Усіляку мертвечину! Обожнюю

Усіляке життя!

Гранично щирий, исповедальний характер розмови з Пушкіним показує щире відношення Маяковського до російського генія. Це програмний вірш - своєрідна декларація любові й поваги до Пушкіна й у цілому до класичної спадщини


Понравилась статья? Поделиться с друзьями: