• Документы > А. П. Огірків Філософія науки епохи Освіти Розділ 3. Фонтенель і виникнення сциентизма – Раздел 3

    А. П. Огірків Філософія науки епохи Освіти Розділ 3. Фонтенель і виникнення сциентизма – Раздел 3

    Фонтенель досить послідовний у своїй позиції. Насамперед він показує існування в древній думці помилок і оман: "Багато чого в них неправдоподібно, уподібнення їх слабкі, дотепність легковесно, великі й плутані міркування видаються за докази" (С. 178).

    Ця позиція критика античної науки зайнята їм зовсім недвозначно: "Треба... залишити всяку повагу до їхніх великих імен, усяку поблажливість до їхніх помилок - одним словом, треба розглядати їх як наших сучасників... Сучасники - це нові, і, природно, вони повинні цінуватися вище древніх..." (С. 181). Так, звертаючись до історичної науки античності, Фонтенель говорив, що "у стародавності іншої історії, крім міфологічної, не існувало" (С. 188), що їхня думка була пронизана релігійними забобонами й міфами - дослідженню мифологичности античної думки присвячені роботи Фонтенеля "Про походження міфів" і "Історія оракулів" (1686). Міфи розглядаються їм як результат неуцтва людей, які зникають у міру освіти: "Поступове неуцтво розсіювалося, що спричинило применшення сили чудес; помилкових філософських систем стало менше, повествуемие історії втратили значною мірою свою надзвичайність: все це адже тісно між собою зв'язане" (С. 201).

    Крім того, Фонтенель проводить думка про відносність і сучасний рівень знань. Це послідовний висновок з ідеї нескінченного прогресу й удосконалювання людського розуму: "... адже коли-небудь ми самі станемо античністю, і хіба не справедливо буде, якщо наші нащадки у свою чергу нас поправлять і нас перевершать, особливо в способі міркувань..." (С. 179). Тому він відзначає існування оман у науці свого часу, "по щастю, помилки ці не настільки великі, тому що ми освічені світочем щирої релігії, а також, принаймні мені здається, і променями щирої філософії" (С. 197). Сучасна наука також не гарантована від оман і помилок, щоправда, завдяки тому, що в новій філософії, починаючи з Декарта, було розкрите суть методу міркування можливість помилок зменшилася

    Необхідною передумовою й підставою використання ідеї прогресу в історіографії наука була спрямованість у майбутнє, відкритість історії для майбутнього. Тепер уже не тільки минуле стало цікавити історика науки, але й сьогодення, що безупинно переростає в майбутнє.)"золоте століття", те просвітителі пропонують іншу схему розгортання часів, спрямованого в майбутнє: дивитися в майбутнє - значить дивитися вперед39. "Справді, - запитує Фонтенель, - чи можемо ми претендувати на те, що начебто вже всі придбали або всі довели до такої крапки, що вже нічого не можна й додати? Немає! Погодимося, мабуть, що майбутнім століттям залишилося над чим попрацювати" (С. 107). Правда, відразу він говорив про те, що "наші знання мають відомі границі, якісь людському розуму ніколи не переступити" (С. 122). Ця думка, звичайно, суперечить ідеї нескінченного прогресу наук і людського розуму. І це протиріччя вловлюється в порівнянні Фонтенеля розвитку наук з розвитком людського життя. Уподібнюючи древню науку дитинству людства, середньовіччя юності, а сучасність порі змужніння, Фонтенель відзначає, що це порівняння неможливо довести до кінця - "наша людина зовсім позбавлена старості" (С. 184). В іншому місці він підкреслює, що "істина не має ні молодості, ні старості" (С. 232)40. У цих словах чітко виражена антиісторична суть позиції Просвітителів: істина надтимчасова й вічна.) у позиції просвітителів: якщо істина надтимчасова, то хід часу на саму істину не робить ніякого впливу. У такому випадку історіографія науки виявляється в дивному положенні - вона неісторична, тому що час не є конструктивною характеристикою для історії науки

    Цей хід думки мав два немаловажних наслідки. По-перше, просвітителі, не могти історично підійти до розвитку наукового розуму, перетворили історіографію науки в базис всієї історії, історичних змін у цивільному побуті, політичних інститутах і т.д. В - других, оскільки щире знання не володіє, на їхню думку, історичною розмірністю й принципово аисторично, оскільки для історіографії науки ця одиниця аналізу неподходяща. Очевидно, із цієї причини просвітителі взяли в якості вихідних інші одиниці історичного дослідження - відкриття й винахід - і стали розглядати історію науки як історію відкриттів і винаходів

    Завдяки введенню нової й досить специфічної одиниці історичного дослідження створювалася можливість усвідомити конструктивні потенції людського розуму й той вплив, що роблять на процес відкриття й винаходу неуцтво, міфи й забобони, з одного боку, і освіта - сдругой.

    Підкреслюючи природну рівність між людьми античності й сучасності, єдину природу челове - ческого розуму (цьому присвячений "Трактат про людський розум" Фонтенеля, що залишився незакінченим), він зв'язує забобони й омани людства із впливом таких "сторонніх обставин", як епоха, система правління, стан суспільства (С. 175).

    Вирішальне значення в здійсненні відкриттів і винаходів Фонтенель надає випадку, геніальності розуму й природно - географічним умовам. Оскільки він виходить із того, що "століття не пролагают ніякої природної грані між людьми" (С. 175), остільки найбільш фундаментальне розходження між формами існування науки вбачається в розходженні географічно-кліматичних умов. "Особисто я схильний уважати, - пише Фонтенель, - що жаркий пояс і обидві зони льоду не пристосовані для засвоєння наук" (С. 174). Уподібнюючи ідеї рослинам і квітам, він відзначає, що вони ростуть "зовсім не однаково добре в різного роду климатах" (С. 173)41.)" впливати на всі, аж до мозку" (С. 173). І тут знов-таки Фонтенель упадає в протиріччя з вихідними принципами природної рівності людей, незалежності їхньої природи від часу. Якщо клімат і географічні умови впливають на природу людини (причому навіть вирішальне), то про яку природну рівність між людьми може бути мовлення?

    Певним ослабленням цієї тези про вплив, що детермінує, географічно-кліматичних умов може бути проведення Фонтенелем розходження між походженням і властиво історією наук

    Географічно-кліматична детермінація впливає на виникнення ідей, але не на їхній розвиток і поширення. Протиставлення природного й цивілізованого станів людства - "древні були наївні" (С. 156), сучасні ж люди навчені знанням - ґрунтується на тім же обставині, що й існування наук. У природному стані людям "зовсім невідомі були науки й навіть найпростіші й насущноі необхідні мистецтва" (С. 105). Тим самим виникнення й розвиток науки виявляється у Фонтенеля важливим критерієм періодизації всесвітньої історії й підставою цивільної історії. Сциентистский підхід до моральності, завищення ролі науки в розвитку моральності характерні як для Фонтенеля в його дослідженні історії вдач, так і для інших просвітителів (наприклад, для Вольтера).

    И разом з тим оскільки передбачалася єдина природна структура розуму, що виявляється у філософії нового часу, остільки ця позиція ґрунтувалася на антиісторизмі, на ідеї завершення історичного розвитку людського Розуму. При всіх ограниченностях і протиріччях просвітительської філософії була запропонована нова концепція в гносеології, яку можна разом з Ж. Дажаном назвати "генетичною історією розуму"42.

    Свою лепту в розвиток цієї концепції, початої Локком, Кондильяком, вніс і Фонтенель у своєму трактаті про людський розум. Фонтенель приділяв увагу мистецтву написання історії й порушив питання про необхідність написати "історію самої історії". У роботі "Про історію" він відстоює індуктивний, емпіричний метод в історичному дослідженні, що разом з тим має морально - виховне значення. Метод написання історії він уважав подібним зі шляхом побудови філософської системи: "Філософ має перед собою певне число природних наслідків і досвідів. Він повинен пророчити ймовірні причини, і, виходячи зі спостереження й уяви, він будує взаємозалежне ціле. Таким і є його система"43. Виражаючи ідеали прагматичної історіографії, що підкреслювала морально - повчальне, виховне значення історії, Фонтенель констатує: "Я впевнений, що історія взагалі безпомічна, якщо не пов'язана з етикою"44.

    Характеризуючи історичні погляди Фонтенеля, американський історик Л. Марсек відзначає, що "Фонтенель розглядає історію у двох контекстах, по-перше, як спосіб думки, коли він аналізує правила очевидності як джерело історичного узагальнення, і по-друге, як певний рівень узагальнення, що визначається його успішністю"45. Причому методологія історичних і природничих наук розглядається їм як тотожна

    И історія, і природознавство ґрунтуються на узагальненні людського досвіду, однак вони відрізняються між собою за рівнем об'єктивності й точності

    .

    2 Фонтенель Б. Міркування про релігію природи й розуму. М., 1979. С. 50. Далі посилання на це видання дані в дужках основного тексту

    3 "Histoire de l'Acadeacute;mie des scie); "L'histoire de l'Acadeacute;mie royale des scie); "Histoire de l'Acadeacute;mie royale des scie).)eacute;moires pour servir agrave; l'histoire de la vie et des ouvrages de M. Fo) від 7 серпня 1728 р. (Oeuvres. T. 8. P. 377), елог Е. Перро (Ibid. T. 7. P. 542).

    Вы прочитали материал на тему: А. П. Огірків Філософія науки епохи Освіти Розділ 3. Фонтенель і виникнення сциентизма – Раздел 3. Автор Конспект


    июля 19, 2016 Опубликовано: Документы




    Предыдущее из этой категории:

    Следующее из этой рубрики:



!
Аттестация, обобщение опыта учителя. Здесь вы найдёте конспекты уроков, разработки мероприятий, нормативные документы.
© 2012-2020. Сайт создан для учителей, обсуждаются вопросы педагогики, преподавания, работы в школе.